fbpx

Жити попри війну!

Війна триває… Як це не прикро, але на жаль так. Зовсім недавно ми повернулися з чудового відпочинку, де діти змогли відпочити та навчитися чогось нового. Наш мовний табір – це тепер лиш приємний спогад, який ми сподіваємось ще повторити. 

Повернувшись додому, ми знову “поринули” в жахіття війни, повернулися до страшної реальності, в якій живимо ми та наші діти. Щодня повідомлення про нові обстріли, нові втрати. Це страшно! Та саме таким є наше сьогодення.

Ми боремося за нашу свободу. І не пробачимо ворогові жодної краплі пролитої крові! 

Вчора стався ще один теракт (як страшно це звучить “ще один”). Три ракети поцілили по Вінниці. Загинули люди…А найстрашніше – загинули діти. Діти, яким ще жити б та жити. Проте ворог вирішив інакше. Ворог вирішив, що дітям життя не потрібне…

Ми б хотіли написати сьогодні щось веселе, позитивне та інформативне. Але мовчати не можемо! 

Ніхто не має права відбирати життя в дітей!!!

Дитина – це майбутня доросла людина, яка стане частиною суспільства. І подумаймо, з якими думками та цінностями вони будуть рости? Чого будуть боятися та чому радіти?

Ми, дорослі, вже боїмося вибухів феєрверків та грому. А скільки ще дітей після нас боятимуться? 

А до того ж — кого будуть ненавидіти наші діти? Непотрібно довго шукати відповіді не це питання. Тих, хто скеровував ракети на мирні міста та вбивав простих цивільних українців, поки ті сплять.

Та годі…Війна не триватиме вічно. Вона обов’язково закінчиться. Закінчиться нашою з вами перемогою!

І от коли настане мир ми з вами почнемо будувати нову Україну, в якій життя дитини буде найвищою цінністю.

Колись відомий боксер Мухамед Алі сказав: “Діти — це одна третина населення нашої країни, і все наше майбутнє. Завдяки дітям хочеться жити”. Звісно, він мав на увазі свою країну. Проте й про Україну можна сказати те саме. Бо саме в дітях полягає весь сенс нашої боротьби.

Так, ми боремося за свободу та незалежність, за право жити так, як ми вважаємо правильним. Але насправді всі ми боремося за те, щоб наші діти мали майбутнє, сповнене щастя та любові. І так воно обов’язково й буде!

Для цього нам всім потрібно бути єдиними та непохитними у своїх переконаннях. Бо як тільки ворог відчує слабину, то буде тиснути доки не зламає. Тож не дамо йому такої можливості.

Багато з нас почувають себе винними, знаходячись в безпечному місці. Про це вже багато писали різні психологи та й не тільки. І про провину вцілілого. І про сором, що зараз не там, де так “гаряче”. Хоча тут можна посперечатися, бо безпечних місць в Україні зараз немає.

Але все ж таки багатьом здається, що сміятися, усміхатися та просто чомусь радіти. Бо то як же – війна йде! Не час зараз радіти. Але пам’ятайте, що від випитої ранкової кави світ не сколихнеться і прогулянка парком не стане причиною нового наступу ворожих військ. А якщо ви помилуєтеся гарним небом, це не забере сили в наших ЗСУ.

Навпаки, це зробить вас міцнішими. Дозволить бути кращим тилом для наших військових та щитом для дітей.

Тож, щоразу, коли усміхаєтесь – усміхайтесь так широко і щиро, як можете. Смакуйте каву як вперше та обіймайте так міцно, як можете. А ще говоріть дітям, як ви їх любите, частіше обіймайте. Це додасть сил і вам, і дитині, допоможе заспокоїтись.

В мережі знайшли дуже влучний вислів: “Живіть життя попри війну. Воно одне.”. І це правильно! Живіть, бо життя триває! Підтримуйте одне одного та вірте в нашу перемогу!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.